Пам’ятаємо Героя: третя річниця з дня загибелі Олега Павловича
3 серпня – друга річниця з дня загибелі Захисника України, нашого земляка Гуцу Олега Павловича.
20 липня 1980 року у селищі Велика Олександрівка на Херсонщині народився хлопчик, який згодом стане символом відданості знанню, сімейним цінностям і Батьківщині. Його дитячі роки пройшли серед рідних вулиць Великої Олександрівки, а пізніше – у селі Кучерявоволодимирівка Чаплинського району.
У 1997 році, закінчивши школу зі срібною медаллю, Олег вирішив продовжити сімейну традицію та стати математиком. Він вступив до Херсонського державного педагогічного університету, де здобув спеціальність «Математика і інформатика». Після випуску у 2002 році розпочав працювати вчителем у Преображенській школі. Учні згадували його як мудрого наставника, який умів знайти підхід до кожного та надихнути на навчання.
Згодом він отримав і другу вищу освіту – у Херсонському технічному університеті за спеціальністю «Економічна кібернетика». Захоплення ІТ-технологіями стало його справжнім покликанням: Олег збирав обладнання, розробляв програми, створював дрони, завжди прагнучи освоювати нові знання.
Він був людиною високих сімейних цінностей, глибоко поважав старших і дорожив близькими.
У 2014 році, під час подій на Майдані, він не залишився осторонь. А у 2016 році став на захист України, розпочавши службу у в/ч В0095 у званні солдата. З 2017-го він брав участь у Антитерористичній операції на Донбасі, згодом служив у селі Старогнатівка. У 2021 році знову став до лав оборонців, виконуючи завдання на сході України.
З початком повномасштабної війни Олег був мобілізований до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», де служив молодшим сержантом, розвідником-далекомірником. Його ІТ-навички стали безцінними – він створював програми військового призначення та допомагав у найризикованіших операціях. Олег був командиром 3-ї артилерійської батареї та віртуозом у роботі з технікою.
За відданість службі був нагороджений медалями «За службу», «Ветеран війни», «Учасник бойових дій» та «За відвагу! Слава і честь!».
На Покровському напрямку в Авдіївці він, ризикуючи життям, вивозив поранених побратимів і мирних жителів. 3 серпня 2024 року його життя обірвалося. До відпустки, яку він планував провести у рідній Великій Олександрівці, залишалося лише кілька днів. Йому назавжди 44 роки.
Він залишив по собі пам’ять про людину великого розуму, доброго серця і незламної волі.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
