ІСТОРИЧНА ДОВІДКА СЕЛИЩА МІСЬКОГО ТИПУ ВЕЛИКА ОЛЕКСАНДРІВКА
Історія селища міського типу Велика Олександрівка розпочинається з невеличкого поселення Новоолександрівка, заснованого в 1784 році вихідцями з Полтавщини і Чернігівщини. В 1803 році з Чернігівської і Київської губерній сюди прибули нові партії поселенців, які заснували трохи нижче за течією Інгульця нове поселення, яке дістало назву Мала Олександрівка, а попередня Новоолександрівка була перейменована у Велику Олександрівку.
З часу заселення в селі була лише одна довга вулиця, яка в минулому немала ніякої офіційної назви, її просто називали Середня або Центральна. Ця вулиця від усіх останніх нічим не відрізнялась, можливо тим, що була трохи ширша від інших і найдовша (нині це вулиця Свободи, попередня назва – вулиця Леніна). Поступово забудовувались паралельні їй і піднімалися від Інгульця нагору. Садиби, обгородженні шелягом, верболозом чи хмизом, мурами з каменю, займали значні площі. У той час не було, безумовно й нумерації будинків. Далеко, ще до революції, очевидно після того як Велику Олександрівку 1860 року віднесено до розряду містечок, село поділили на 8 дільниць (участків). Не дивлячись на те, що тепер, усі вулиці великої Олександрівки мають назви, а будинки кожної вулиці номера, назви сторін села (Литовська, Недогірська) і номерами дільниць користуються і дотепер. На сьогоднішній день у нашому селищі нараховується 70 вулиць та 14 провулків.
Населений пункт з багатою історією, який об’єднав у собі давні традиції та духовні цінності наших пращурів, надбання сучасної культури, неповторну красу південного степу і тихоплинних вод Інгульця.
У 1860 році Велика Олександрівка була віднесена до розряду містечок і стала центром Олександрівської волості Херсонського повіту.
Станом на 1886 рік у містечку мешкало 3300 осіб, налічувалось 629 дворів, православна церква, єврейська молитовний будинок, школа, 11 лавок, відбувалось 6 ярмарків на рік та базари по неділях.
Населення щороку збільшувалось. Тяжке і безправне становище було у простого трударя селянина, який в основному займався землеробством, оскільки промисловості не було. В той час в містечку відкривались дрібні підприємства, в основному майстерні. В 1901 році вже діяли 2 бондарні, 4 майстерні бляшаних виробів, 9 з виготовлення возів і саней, 12 швейних майстерень. Тричі на рік проводились ярмарки.
Пригноблений люд Великоолександрівщини виступав проти панського гніту, бо більшість земель зосереджувалися в руках багатіїв.
В 1906 – 1907 роках 1073 господарства володіли 11732 десятинами надільної землі. В той же час великі площі землі у Великоолександрівській волості належали монастирю та поміщикам. Григоріє-Бізюковому монастирю належало 20719 десятин землі, а поміщикам Білоусовичам – 3202 десятини. Великі площі мали поміщики Фальц-Фейн, Балашов, Бабенко та інші. Недостатність, а іноді відсутність навіть примітивної техніки, тягла, добрив і покращеного насіння приводило до того, що бідняцькі і середняцькі господарства збирали мізерні врожаї. З 1912 року на всю волость працював один земський агроном.
Великоолександрівська лікувальна ділянка, відкрита в 1908 році, одна обслуговувала більше 70 населених пунктів з населенням понад 20 тисяч чоловік. Лікарня на 10 ліжок відкрилась тільки в 1910 році, в ній працювали лікар, два фельдшери і акушерка.
В 1894 році в селищі працювала земська двокомплектна школа на 154 учні і дві церковно-приходські школи на 123 учні, з них 38 дівчаток.
В 1898 році Херсонське повітове кураторство народної тверезості відкрило у Великій Олександрівці чайну, а при ній бібліотеку, фонд якої складався з 367 книжок, переважно релігійного змісту. Була й художня література. Читання в бібліотеці було платним. Хто хотів щось прочитати, мусив купувати чай, тоді одержував книгу. Дітям вхід до читальні був заборонений.
Перші визвольні змагання
23 грудня 1918 року у Великій Олександрівці обласний селянський з’їзд підтримав Директорію і петлюрівський рух. У роботі з’їзду взяв участь військовий штаб Великої Олександрівки. Головував на з’їзді Соболєв.
Міжвоєнний період
Пам’ятний знак жертвам Голодомору, який встановлено 23 листопада 2007 року на кладовищі селища Велика Олександрівка.
Після окупації України більшовиками у Великій Олександрівці почалась масова колективізація. Згодом, у 1921–1923 роках Великоолександрівка зазнала штучного голоду, який виник у результаті «продразвьорсткі». В 1925 році посівні площі, одержані врожаї досягли дореволюційного рівня.
Перед Другою світовою війною шкільна мережа складалась із двох неповних середніх і двох початкових шкіл, розширилася за рахунок нової середньої школи. В усіх школах нараховувалось 1199 учнів і 47 вчителів. Був споруджений будинок культури на 325 місць із кімнатами для роботи гуртків. Для юних великоолександрівців відкрився піонерський клуб, дитяча бібліотека.
Внаслідок Голодомору 1932–1933 рр., організованого більшовиками, у Великій Олексадрівці постраждало 445 осіб.
У Великій Олександрівці очевидцями Голодомору 1932–1933 рр. були: Чехутська Валентина Юхимівна, Остапенко Роман Семенович, Золотухіна Наталія Дмитрівна, Борисенко Аксюта Калинівна.
Друга світова війна
До лав Червоної Армії було мобілізовано близько 5 000 чоловіків. Не повернулися з війни понад 3500 чоловік, їхні імена занесені в списки II тому Херсонської обласної Книги Пам’яті. 458 юнаків та дівчат було вивезено на примусові роботи до Німеччини. На честь загиблих в усіх центральних населених пунктах та в райцентрі споруджені обеліски Слави, встановлені пам’ятники.
Екологія
Територію району віднесено до зони особливо небезпечного забруднення атмосфери, а тому господарства перебувають у зоні ризикового землеробства.
Історичні пам’ятки
Із пам’яток архітектури, які охороняються державою, – будова і гребля Великоолександрівської ГЕС на річці Інгулець – одна із перших в Україні, побудована в 1928 році за планом ГОЕРЛО. На полях району багато курганів – ровесників єгипетських пірамід.
Відстань до найближчої залізничної станції Біла Криниця – 9 км, до обласного центру міста Херсона – залізницею 108 км, шосейною дорогою – 139 км.
Загальна площа території становить 787 гектарів. На землях лісового фонду розташовані заповідні урочища – «Недогірський ліс» та «Летючі піски». Заповідні лісопарки мають велике охоронне, грунтозахисне і рекреаційне значення. Вони є зразком історії розведення лісів у засушливій зоні степу.
На території селища розташовано 3380 житлових будинків та 40 – багатоквартирних. Населення – 6969 чоловік. Газифікацію селища розпочато у 1989 році. На сьогодні обсяг газифікації приватних житлових будинків становить близько 70 відсотків. Об’єкти соціальної сфери газифіковано в повному обсязі.
У 2004 році селищною радою затверджено власну символіку герб і Прапор Великої Олександрівки.
На території селища функціонують:
3 Дошкільних заклади
2 загальноосвітні школи І – ІІІ ступенів
центральна районна бібліотека з пунктом вільного доступу до мережі Інтернет
бібліотека для дітей
районний народний Історико-краєзнавчий музей
дитячо-юнацька спортивна школа
школа мистецтв
центр дитячої та юнацької творчості
будинок культури на 650 глядацьких місць
комунальне підприємство “Комсервіс”
відділення поштового та електрозв’язку
центральна районна лікарня
на території селища діє церква – храм Олександра Невського
У 2001 році з нагоди 10-ї річниці незалежності України урочисто відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку біля районного Будинку культури.
Відомі люди:
Гаїцький Олександр Володимирович – старший солдат, учасник російсько-української війни 2014 – 2015 років (АТО)
Майоров Микола Кирилович – поет та письменник-гуморист.
Савченко Катерина Миколаївна – поетеса, журналіст.
Децик Олександр Сергійович – директор інформагентства «Укрінформ» (2011–2014)
Анастасьєв Анатолій Миколайович – журналіст, поет, письменник, активіст.
Верхогляд Дарина Сергіївна – українська спортсменка, майстер спорту міжнародного класу (академічна гребля).
Використані джерела:
1. Велика Олександрівка // Херсонщина запрошує [Изоматериал] = The Kherson region invites you: фотоальбом. – Херсон, 2008. – С. 136 -137.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 91.
3. Іванченко О. Статистика, що стала історією: до 220-річчя заснування смт Великої Олександрівки /О. Іванченко //Жайвір. – 2004. – 17 квіт. – С.6.
4. Чехутська В.Ю. Велика Олександрівка, 220 років /В. Ю. Чехутська; редкол.: С. В. Морозов (голова) [та ін.]. – Велика Олександрівка: Друк. газ. “Жайвір”, 2004. – 72 с.
5. ІНТЕРНЕТ – РЕСУРС – https://krai.lib.kherson.ua/litopis-velikooleksandrivskij-punkti-velikooleksandrivka.htm
БІЛА КРИНИЦЯ
Рік заснування: 1915.
Географічна характеристика: Селище Біла Криниця розташоване на півночі Херсонщини, у степовій зоні на правобережжі Інгульця. Відстань від районного центру – 9 км, до обласного центру залізницею – 108 км. Білокриницькій селищній раді підпорядковані с.Первомайське, Кар’єрне, Білоусове.
Загальна площа села 297,32 га, кількість населення.
Історична довідка: На цій території було запроектовано будівництво залізниці Мерефа-Херсон, яка мала проходити вздовж Інгульця через села Старосілля, Твердомедове, Білоусове. Під залізницю мали віддати свої землі два поміщики, яким належало селище Біла Криниця. Однак, враховуючи прохання землевласників, колія була прокладена на межі їхніх територій. Коли залізницю побудували, селище навколо неї також назвали Біла Криниця.
Першим постійним жителем цієї місцевості став наглядач за будівництвом залізничної колії Суворов з Новопавлівки. Поруч з ним почали селитися й інші робітники.
28 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року. В роки Другої світової війни в Білій Криниці і Кар’єрному активно діяла підпільна молодіжно-патріотична група на чолі з секретарем комсомольської організації вапняного заводу А.В. Сосновським.
Територіальний устрій завдяки розвитку, пов’язаного з будівництвом залізниці поступово змінювався.
Селище постійно розвивалося через те, що тут була вузлова станція і зв’язувала з різними куточками України і не тільки. Використовуючи перспективний план, завдяки залізниці почали будуватись підприємства: хлібопекарня, маслосирзавод, нафтобаза, елеватор, комбікормовий завод.
Сучасне життя: в селі функціонують: загальноосвітня школа, дитячий садок, бібліотека, амбулаторія, будинок культури.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: пам’ятник загиблим у роки Другої світової війни.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 284.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 91.
КАР’ЄРНЕ
Селище розташоване на правобережжі, за 2 км від річки Інгулець, за 7 км від Великої Олександрівки та за 2 км від залізничної станції Біла Криниця. Підпорядковане Білокриницькій селищній раді.
Геологічна будова місцевості, на якій розташоване село досить проста: осадочні вапняки перекриті товщею піску, глини і чорнозему. Вапняки залягали на глибині 4-10 метрів, виходять на поверхню і великі пласти каменю. Вперше видобуток каменю для потреб промисловості почався в 1923 році.
На початку 30-х років розпочинається активний видобуток каменю, як будівельного матеріалу. Працювали на видобутку жителі окрісних сіл. Згодом було дано заклик і на роботу стали приїздити сотні людей з усіх куточків країни. Жити було ніде, тому копали примітивні землянки і жили в них.
У 1926 році почалося будівництво вапняного заводу. В цей же час розпочинається і будівництво робітничого селища Кар’єрне.
Спочатку була збудована контора заводу, потім будинок №1. Паралельно будувалися школа, будинок культури, їдальня, дитячий садок.
У 1929 році на завод прокладено залізничну колію для відправки вапняку до «Дніпросталі», «Запоріжсталі», «Нерудсталі», Дніпродзержинського цементного заводу.
Вапняний завод – основа існування селища.
В 1934 році відкрито цех по виготовленню черепиці.
В 1941 році завод евакуйовується і життя в робітничому селищі затримується на 4 роки.
Весною 1944 року, відразу після визволення розпочалася відбудова селища.
Спочатку відбудували школу, печі заводу.
Керівництво заводу велику увагу приділяло благоустрою селища. Впорядковувалися вулиці, розбивалися квітники, розчищено ставок. Працює пошта, ощадкаса, швейна майстерня, магазин, пекарня. Збудовано теплицю, кролеферму. Будуються будинки, нові вулиці.
До 1998 року селище носило статус селища зразкового порядку, як одне із кращих сіл району.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 284.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 91.
БІЛОУСОВЕ
Назва селища походить від прізвища пана Білоуса, який жив тут на початку минулого століття.
БРУСКИНСЬКЕ
Рік заснування: друга половина ХІХ століття.
Географічна характеристика: село розташоване в 25 км на південь від Великої Олександрівки і в 25 км від залізничної станції Біла Криниця. Площа: 1,89 км².
Рада, якій підпорядковується: Брускинська сільська рада.
Історична довідка: Брускинське було засноване як монастирський хутір у другій половині ХІХ століття.
26 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року.
Базовим господарством був колгосп ім. Горького, створений у 1965 році шляхом об’єднання 2-х колгоспів – ім. Молотова та ім. Горького.
Сучасне життя: В селі функціонує дитячий садок, бібліотека, будинок культури.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: обеліск Слави.
Використані джерела:
1. История городов и сел Украинской ССР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонская область / гл. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: А. Т. Мельников (пред.) [и др.]. – К.: Гл. ред. УСЭ, 1983. – С. 240.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 92.
БУЦІВСЬКЕ
Рік заснування: 1906.
Географічна характеристика: Площа: 0,691 км².
Рада, якій підпорядковується: Новопавлівська сільська рада.
Історична довідка: Заснували село у 1906 році переселенці з с. Архангельське. У часи колективізації у Буцівському утворилася сільгоспартіль «Жовтнева перемога». У 1936 році до населеного пункту прибули нові поселенці із сіл Нова Кубань та Старосілля.
28 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року. У 1941 році в Буцівському діяв невеликий партизанський загін під керівництвом Михайла Махлая.
У 1950 році відбулося укрупнення місцевого колгоспу «Жовтнева перемога» з колгоспом «П’ятирічка» (с. Новопавлівка) в одну артіль «Ім. Калініна». У 1959 – чергове об’єднання – з колгоспом «Молода гвардія».
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: пам’ятник воїнам-односельцям, загиблим у роки Другої світової війни.
Використані джерела:
1. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 93.
2. Курашкіна Г. Буцівське: слава і трагедія маленького села / Г. Курашкіна // Жайвір. – 2012. – № 8 (25 лют.).
ДАВИДІВ БРІД
Рік заснування: 1795.
Географічна характеристика: село розташоване на берегах річки Інгульця, за 14 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Біла Криниця. Площа: 2,045 км².
Рада, якій підпорядковується: Давидово-Брідська сільська рада.
Походження назви села: Свою назву поселення одержало за іменем Давида – власника корчми, яка стояла біля броду на річці Інгулець. Через брід також проходив чумацький шлях, по якому везли сіль з Криму. Давид допомагав переводити через річку проїжджих та звичайних прохожих людей, знаючи особливості місцевості. Так, за його доброту і допомогу людям в його честь було названо село.
Історична довідка: Село було засноване переселенцями (кріпосними селянами) із Рязанської губернії у 1795 році. З 1799 року село належало поміщиці Вольській Паладії Степанівні і складалося із 5-ти дворів. У 1856 році за указом царя Олександра ІІ в межах села Давидів Брід була виділена земля дружині колежського радника Лежелянского.
Радянська влада у селі була встановлена у січні 1918 року. У 1920 році с. Давидів Брід було виведено зі складу Великоолександрівської волості і утворено Давидово-Брідську волость, до якої увійшло 11 населених пунктів. У 1922 році було створено Давидово-Брідську сільську раду.
23 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року.
Сучасне життя: В селі функціонують: загальноосвітня школа, дитячий садок, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, будинок культури.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: пам’ятник воїнам-односельцям, що загинули в роки Другої світової війни.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 285.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 92.
3. Гаран Г. Тут гуляла козацька воля і проліг чумацький шлях / Г. Гаран // Жайвір. – 2013. – 31 серпня. – С.3.
4. Гімпель М. Нащадки Федори Лозунової / М. Гімпель // Наддніпрянська правда. – 1982. – № 56 (8 берез.). – С. 2.
МАЛА ОЛЕКСАНДРІВКА
Рік заснування: 1803.
Географічна характеристика: село розташоване на лівому березі річки Інгулець, за 8 км від районного центру і 15 км від залізничної станції Біла Криниця. Площа: 4,055 км².
Рада, якій підпорядковується: Малоолександрівська сільська рада.
Походження назви села: Перші поселення на цій землі почали зводити козаки. Та перш ніж переселитися на нову територію, вони засилали туди своїх ходаків, які повинні були розшукати зручні для поселення місця. Найкраще місце вибрав козак Олександровський, на честь якого, за легендою, і було названо нове поселення.
Історична довідка: Виникла Мала Олександрівка у 1803 році. Заснували її переселенці з Київської та Чернігівської губерній.
До 1918 року мешканці села займалися хліборобством. Кріпаки, а згодом наймити обробляли землі економії, які належали поміщикам. На початку нинішнього століття населеному пункту належало 15 тисяч десятин землі. Поміщики володіли 2 – 2,5 тисячами десятин, куркулі – 5, середняки – 7, а бідняки – 2.
Поміщики – володарі земель на території Малої Олександрівки, маючи в селі управителів, які повністю займалися землею і господарською діяльністю на невеликих хуторах, розташованих на поміщицьких землях, самі проживали в Херсоні та Одесі. Хутори були невеликими, мали від десяти до тридцяти садиб (переважно хати — землянки).
Особливо заможним був Кухтин, який ще до революції придбав водяний млин у поміщика Гера. Руїни від водяного млина над річкою Інгулець ще збереглися і з 2007 року визнані культурною пам’яткою села.
Окрім водяного млина на селі було ще два вітряних, один з яких належав селянину Педю Федору, а називали його «Федоренків вітряк».
В старі часи, як правило, в кожному селі в центрі або при в’їзді будувалася церква. Таких будівель громадського побуту в селі Мала Олександрівка було дві. Одна з них знаходилась при в’їзді в село зі сторони села Давидів Брід і мала назву Пантелемона, інша знаходилася неподалік межі між районним центром та селом і називалася церквою Михайла.
Церква Пантелемона була збудована, приблизно, в 1908 – 1909 роках. Для її будівництва селяни возили бричками пиляний камінь. Будували церкву майстри із Західної України. Окремі роботи, виконували і місцеві майстри.
Церква Михайла була збудована з пиляного каменю і цегли, яку використовували для оздоблення. Для виготовлення розчину на кладку церкви односельчани зносили яйця. Вікна в будівлі були лише з південної сторони. Поряд з церквою було збудовано попівську хату.
1928 –1929 роках з Михайлівської церкви зняли дзвони, і дія її припинилася. З 1929 року почали розбирати стіни, багато каменю було продано, використано для будівництва інших споруд. А у колишній попівській хаті виник сільський клуб. На місці колишньої церкви було збудовано дитячий садок.
На території села діяли дві церковно-приходські початкові школи. Одна з них була біля Михайлівської церкви. Поруч чотирьох квартирний будинок для вчителів, а інша школа знаходилася біля Пантелимонської церкви. Через дорогу від Михайлівської церкви був дитячий будинок. Тут виховувалися діти – сироти, а іноді потрапляли діти з особливо бідних багатодітних родин. Очевидно він працював на підтримці церков.
На території колишніх майстерні та гаражів було довге приміщення з каменя, в якому довгий час існував самодіяльний театр, в якому ставилися вистави, працювали гуртки. Згодом в цьому будинку було відкрито семирічку, а потім середню школу.
Зі спогадів старожилів Кіріченко Лукерії, Ковтун Наталії село було густо заселеним. Від нинішньої центральної вулиці Леніна до річки спускалися ще три ряди хат із огородами, садками. По балці, яка розділяє Малу Олександрівку з Великою Олександрі вкою теж були поселення аж до кладовища, яке збереглося до цього часу.
Слід врахувати, що майже у кожній хаті проживало від п’яти до восьми чоловік, а в окремих оселях і того більше. Родини були чисельними. Батьки намагалися влаштувати десь поруч з своїми оселями своїх дітей, будуючи їм землянки, будинки (все залежало від добробуту, статків родини). Та у 1929 році почалася колективізація і понад сто дворів було розкуркулені. В селі організували чотири колгоспи «Шлях незалежників», «Чапаєва», «Червоний промінь», «Більшовик». В свою чергу колгоспи «Більшовик» та «Червоний промінь» об’єднавшись стали носити спільну назву «Більшовик».
До самої війни на території села існувало два колгоспи – «П’ятнадцятиріччя» та «Більшовик». Після війни обидва утворили артіль «Карла Маркса», який пізніше було перейменовано на колгосп ім. «Котовського».
Гримнув грізний сорок перший. У серпні Малу Олександрівку окупують гітлерівські війська. Лише 13 березня 1944 року її звільнено від німців. Окупанти повністю зруйнували господарство. Відступаючи німці висадили у повітря водяний млин.
Мешканці села брали участь у боротьбі проти фашистських загарбників у рядах регулярного війська. Багато з них нагороджено орденами і медалями. В пам’ять про загиблих односельців у роки Великої Вітчизняної війни на території села встановлено пам’ятники.
По закінченні війни почалася відбудова народного господарства. Збудовано 28 нових тваринницьких ферм та відремонтовано вісім старих. Знову запрацював зруйнований млин. Побудували олійницю, пилораму, майстерню, гараж на 16 автомашин, прокладено водопровід. Згодом у селі з’являються сільмаг, лазня. Колгоспники зводять близько трьохсот нових будинків.
На даний час на території Малої Олександрівки проживає чоловік і налічується дворів.
В селі працює: дитячий садок, який вперше відчинив свої двері у 1984 році для найменших жителів села і до тепер не зачиняє їх.
Загальноосвітня школа, на 270 чоловік, збудована в 1969 році.
Фельдшерсько-акушерського пункт збудований у 1983 році.
У 1960 році було побудовано сільську бібліотеку. Внаслідок пожежі у 1999 році книжковий фонд було перенесено у приміщення сільської школи.
Перша сільська рада була збудована у 1895 році. Згодом будівлю здали в користування почтовому відділенню, а сільську раду перемістили в контору СВК «Промінь». Зараз сільська рада знаходиться у приміщені колишнього побутового комбінату.
З 2008 року почалася відбудова парафії Різдва Богородиці Української Православної церкви на території колишньої Михайлівської церкви.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: пам’ятник односельцям, загиблим у роки Другої світової війни.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 286.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 92.
3. Смаль О. Лічимо себе від Олександра / О. Смаль // Деловые новости. – 2002. – № 7 (14 февр.). – С. 13.
НОВА КАЛУГА
Рік заснування: 1817.
Географічна характеристика: Площа: 0,692 км².
Рада, якій підпорядковується: Новокалузька сільська рада.
Історична довідка: На початку 19 століття ремісники, що збідніли, гончарі, майстри по виготовленню черепиці, кріпаки, наймити, і ті хто не хотів служити 25 років в царській армії тікали в степи України. Від першого поселенця Михайленка хутір назвали Михайлів.
Переселенці обробляли землю, ловили рибу, робили черепицю, будували землянки.
За 12 км від хутора Михайлів поселився єврей Шульц зі своїми синами. Землі він купив у барона Фальц-Фейна, так в 1869 році виник Жидівський хутір, який проіснував до 1905 року.
В 1905 році Шульц продав землю людям з хутора Михайлівський, який розрісся у велике село. Тоді жителі забажали його перейменувати на Нова Калуга, на честь своєї малої батьківщини м. Калуга, що під Москвою.
В 1920 році хутір Жидівський перейменовують в Нова Калуга 1 Березнигуватського району Миколаївської області.
За 3 км від Нової Калуги 1 виникає село Нова Калуга 2, а за 5 км – Нова Калуга 3. Але представник з району не дав дозвіл на цю назву і село назвали Веселе.
В 1920 році заснували і село Червонолюдмилівка.
Всі чотири села пережили голод, війну.
26 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року.
З 1944 року за адміністративним поділом села переходять до Великоолександрівського району.
Населений пункт входив до складу колгоспу «Молода Гвардія». У 1965 році утворився колгосп «Маяк».
З 1970 року у селі Нова Калуга 2 та Веселе не проживає жодної людини.
В 1972 році відкрили новий Будинок культури, в 1990 році – школу –дев’ятирічку.
Сучасне життя: В селі функціонує: бібліотека.
Використані джерела:
Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. –Херсон : Айлант, 2015. – С. 92.
НОВОДМИТРІВКА
Рік заснування: 1812.
Географічна характеристика: село розташоване на лівому березі річки Інгулець, за 6 км від районного центру і за 3 км від залізничної станції «Роз’їзд – 411 кілометр» на лінії Херсон – Дніпро. Площа: 2,774 км².
Рада, якій підпорядковується: Новодмитрівська сільська рада.
Історична довідка: Село засноване у 1812 році селянами-переселенцями з Полтавської, Чернігівської, Орловської та Курської губерній.
Перші колективні господарства для спільного обробітку землі були організовані у 1929 році. Також спрацювала початкова школа.22 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 11 березня 1944 року.
У 1950 році колгосп «Кірова» було об’єднано з колгоспом «І-П’ятирічки». В березні 1953 року колгосп «Кірова» (с.Новодмитрівка) та колгосп «Сталіна» (с.Старосілля) об’єдналися в єдине господарство ім. Сталіна. В листопаді 1963 року на основі колгоспу «Сталіна» було утворено к-п «Інгулець» та к-п «Рассвет».
Сучасне життя: В селі функціонують: Новодмитрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, дитячий садок, будинок культури, історико-краєзнавчий музей, бібліотека, млино-хліборобний комбінат.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: обеліск Слави з меморіальною дошкою (рік встановлення – 2008).
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 286.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон : Айлант, 2015. – С. 92
НОВОПАВЛІВКА
Рік заснування: 1842.
Географічна характеристика: село розташоване за 15 км від районного центру і за 5 км від залізничної станції Біла Криниця. Площа: 2,008 км².
Рада, якій підпорядковується: Новопавлівська сільська рада.
Походження назви села: Деякий час після поселення перших мешканців населений пункт не мав назви. Першу дитину, що народилася в селі назвали Павлом, а село стали йменувати на честь хлопчика Новопавлівкою.
Історична довідка: Село було засновано у 1842 році селянами-переселенцями з Подільської та Могилівської губерній. Кількість населення росла за рахунок селян з Бессарабії, які викупилися з кріпацтва.
Радянська влада була встановлена в селі у січні 1918 року.
28 серпня 1941 року Новопавлівка була окупована німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року.
Сучасне життя: В селі функціонують: загальноосвітня школа, історико-краєзнавчий музей «Історія села».
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: обеліск та пам’ятник загиблим у роки Другої світової війни.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 287.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон : Айлант, 2015. – С. 93
СТАРОСІЛЛЯ
Рік заснування: 1812.
Географічна характеристика: Площа: 1,503 км².
Рада, якій підпорядковується: Старосільська сільська рада.
Історична довідка: Село засноване у 1812 році білоруськими селянами-переселенцями з Климовицького повіту Могилівської губернії на місці пустоші Леонтіївка. Назва населеного пункту пішла від назви їх рідного села. У 1859 році до Старосілля було приєднано село Засілля.
У 1921 році в селі була створена кооперативна організація «Восходящее солнце». У 1924 році через нестачу води до Старосілля переселено мешканців села Засілля. У 1925 році 50 родин старосільців переселено в с. Нова Кубань.
У 1930 році колгосп «Перше Старосільське» було перейменовано в «Новий побут».
22 серпня 1941 року Старосілля було окуповане німецькими військами. Звільнили населений пункт 11 березня 1944 року.
У 1963 році жителі сіл Старосілля, Довгово, Шостаково організували своє кооперативне господарство «Рассвет».
У 1989 році до колгоспу було приєднане село Кам’яне. В 2004 році колгосп ліквідовано.
Сучасне життя: В селі функціонують: загальноосвітня школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, пекарня.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: пам’ятник односельцям, загиблим у роки Другої світової війни, Свято-Миколаївська церква.
Використані джерела:
Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 93.
ТРИФОНІВКА
Рік заснування: 1863.
Географічна характеристика: село розташоване за 19 км від районного центру і за 28 км від залізничної станції Біла Криниця. Площа: 1,767 км².
Рада, якій підпорядковується: Трифонівська сільська рада.
Походження назви села: Після земельної реформи 1861 року селяни стали вільними і могли переселятися на нові території. Скористався цією можливістю і піп Трифон, приїхавши на незаселену землю. Поселившись тут, він збудував церкву, до якої потягнулись люди. На поселення сюди приїздили мешканці інших областей. Так і виникло село, яке назвали на честь засновника – попа Трифона – Трифонівка. Та спочатку воно називалося Попівка. Згодом назва змінилася за ім’ям церковнослужителя.
Історична довідка: Село засноване у 1863 році селянами-переселенцями з Тираспільського та Ананьївського повітів Херсонської губернії.
Радянська влада встановлена у січні 1918 року. В 1922 році організовано перші сільськогосподарські артілі: «Червоний хлібороб», «Україна», ім. Андрєєва.
25 серпня 1941 року Трифонівка була окупована німецькими військами. Звільнили населений пункт 12 березня 1944 року.
Сучасне життя: В селі функціонують: загальноосвітня школа, дитячий садок, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: українська православна церква КП імені Покрови Пресвятої Богородиці.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 287.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 93.
3. Гончаренко В. Спочатку була Попівка / В. Гончаренко // Жайвір. – 2013. – № 39(5 жовт.).
ЧКАЛОВЕ
Рік заснування: 1871 (до 1945 року – Юдіндорф).
Географічна характеристика: село розташоване за 45 км від районного центру і за 30 км від залізничної станції Калініндорф. Площа: 0,985 км².
Рада, якій підпорядковується: Чкаловська сільська рада.
Походження назви села: село назване на честь Героя Радянського Союзу, льотчика В.П. Чкалова.
Історична довідка: 1871 рік вважається роком заснування с. Чкалове. До 1918 року землі, на яких нині розташований населений пункт, належали поміщиці Марії Тропініній. З 1900 року землі орендував купець першої гільдії Самуїл Бернштейн. Купець тут, на цілинних землях, вирощував молодняк великої рогатої худоби та овець.
З перемогою Великої Жовтневої Соціалістичної революції поміщицькі землі перейшли у державну власність. До 1924 року частину їх орендували селяни навколишніх сіл, а в 1924 Постановою Радянського Уряду землі були заселені переселенцями-євреями з Чернігівської, Полтавської та Харківської областей. Так виникло село Юдіндорф (пізніше – Чкалове).
З 1927 року село належало до новоутвореного національного єврейського Калініндорфського району Одеської області, з 1938 – Миколаївської області, а з 1945 – Херсонської області.
В 30-ті роки був створений колгосп ім. Смедовича. В 1939 році на честь льотчика-героя Валерія Чкалова колгосп було перейменовано в колгосп ім. Чкалова.
В роки Другої світової війни єврейське населення Чкалового майже повністю було знищене фашистськими загарбниками. Німецька окупація села тривала з 20 серпня 1941 року по 13 березня 1944 року.
В 1950 році невеликі колективні господарства – ім. Смедовича, ім. Литвинова, ім. ХVІІ партійної конференції об’єдналися в одне колективне господарство ім. Чкалова. В 1951 році до нього приєднався колгосп ім. Карла Маркса. Так утворився колгосп ім. Чкалова.
Сучасне життя: В селі функціонують: дитячий садок, лікарська амбулаторія, будинок культури.
Пам’ятки історії, архітектури та культурної спадщини: пам’ятник воїнам, які загинули в роки Другої світової війни.
Використані джерела:
1. Історія міст і сіл Української РСР [Текст]: в 26 т. [Т.]: Херсонська область / гол. редкол.: П. Т. Тронько; редкол. тома: О. Е. Касьяненко [та ін.]. – К.: Гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1972. – С. 287.
2. Хроніка визволення Херсонщини. 26 жовтня 1943 – 12 квітня 1944: зб. док. / упоряд.: І. Лопушинська, І. Сінкевич, О. І. Шинкаренко. – Херсон: Айлант, 2015. – С. 93.